Сценарії позакласних заходів

Сценарій виховного заходу

Тема: А в серці тільки ти, єдиний мій,

коханий рідний краю

 проект підготовлений учнями 11 класу, під керівництвом вчителя історії та правознавства загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №3 м. Калинівка Грицюк Ольги Олександрівни   (вчитель вищої категорії, старший вчитель)

Мета: формувати у дітей любов до рідного краю; розширити знання учнів про Поділля та Калинівщину  як культурного осередку української держави, поглибити знання учнів про «Батьківщину».

Обладнання: символи України,  козацькі прапори, герб та прапор міста Калинівки,вишиванки, рушники, ілюстрації.

Тип заходу: урок-уявна подорож у часі історією рідного краю.

Вид: загальношкільний виховний захід.

Основний зміст:

Ведучий. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас у стінах нашої рідної школи!

Ведуча. Всім, хто присутній сьогодні на святі,

              Скажем слова ми прості:

              “Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

               Стрічаємо хлібом, любов’ю і миром”.

Ведучий. Від щирого серця вітаємо вас на нашому святі “А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю”.

Ведуча. Любимо ми свою неньку Україну з її неозорими золотистими полями, синьо водними річками, густими багатющими лісами, з працьовитим, життєлюбним народом, з її труднощами і болями.

Ведучий. Україно! Ти для мене – диво!

                  І нехай пливе за роком рік,

                  Буду, мамо, горда і вродлива,

                  З тебе дивуватися повік.

                  Ради тебе перли в душі сію.

                  Ради тебе мислю і творю.

Ведуча. Так звертався щиросердно до України В. Симоненко, так і ми відчуваємо цю любов в душах і серцях своїх.

Художній номер ( пісня Т. Петриненко “Україна”)

Ведучий. Так, у кожного одна Батьківщина і кожен має її любити. Україна – це прекрасна, багата земля, яка пролягла на тисячі кілометрів.

Ведуча. На такій величезній території і велика різноманітність природи: тут є і гори, низовини, височини і балки, яри, багато-багато великих і малих річок, озер. Україна має вихід до Чорного та Азовського морів.

Ведучий. Наша Батьківщина складається з різних регіонів. Але наймиліше для нас – Поділля – квітучий край самого центру України.

Ведуча. Моє рідне Поділля –

               Край гостинних родин,

               Край мій поля і лісу,

               Край тополь і калин,

               Край малинових дзвонів

               І гречаних медів,

               Край блакитного неба,

               Яблуневих садів!

Ведучий. Земним раєм називали цей куточок України. А найбільшу ріку – Південний Буг – наші предки нарекли Богом. Отож, ми живемо на землі, яку Всевишній ласкаво обдарував найродючишими в Європі грунтами і прозорими ріками, густими лісами і оксамитовими луками. Все це – наша мала батьківщина, що поєднала в собі всі принади і щедроти України. Про це у своїй поезії стверджує поетеса-калинівчанка Антоніна Петрушкевич.

Художній номер (вірш А. Петрушкевич “Земленько рідна, даль неозора”).

Ведуча. З незапаметних часів на берегах ріки Бог, що мала ще й грецьку назву Гіпаніс, жили хлібороби і скотарі, мисливці і рибалки. Родючи грунти, численні ріки, м’який клімат, здебільшого рівнинний, лісостеповий рельєф  робили цю землю привабливою для багатьох народів зі сходу і заходу.

Ведучий. Не лише білогриві табуни  коней та кучеряві отари овець паслися над Сниводою і Богом, Десною і Собом. Нависали над нашим краєм чорні зловісні хмари, проносилися шуліками стріли і списи, скапувала кров з сокир і шабель, щоб запектися на пошрамованому обличчі землі і прорости дивоцвітом або чортополохом.

Ведуча. В середині 13 століття войовничі орди монголо-татарських загарбників, скориставшись феодальною роздробленістю, захопили майже всі східнослов’янські землі, в тому числі і Побужжя.

Ведучий. Французький дослідник і археолог Блез де Віженер у своїй книзі, видрукованій у Парижі в 1573 році, писав про те , що, якби не татари, то Поділля “безсумнівно, було би найкращою і найплодючійшою країною серед ряду інших – через те, що грунт дає тут скрізь виноград і шовк без особливої опіки людини. Але, на жаль, ці родючи землі плюндрувалися багатотисячним монгольськім військом. Українців-чоловіків забирали в далеку неволю, а дівчат гнали на потіху турецьким вельможам.

Художній номер( пісня О.Білозір “Україночка”)

Ведуча. На початку другої половини 14 століття наш край переходить під владу Литовської держави. З цього часу з’являється назва Поділля. Вона вперше зафіксована в літописі 1363 року.

Ведучий. Після  укладання Люблінської унії 1569 року наші землі увійшли до Брацлавського воєводства і були вони свідками багатьох кривавих подій. Перегорнемо ще раз стародавні рукописи...

Музичний фон

            “Як порівняти з литовськими та польськими землями Поділля чи Русь. Долішня для всіх здається країною сонця...”

              “Край цей з достатком має все, що тільки може вродити на землі”.

               “Ступивши на землю ногою, нерідко вичавиш з неї струмочок чудового меду, бо бджоли, не маючи місця в лісах, у дуплах, часто рояться на землі...”

Ведуча. Отак свідчення легенди польських істориків та письменників того часу і приваблювали на Поділля шляхту. З найдальших закутків Польщі тягнулися сюди пани і підпанки, щоб і собі дістати ласий шматок медової землі.

Ведучий. І донині в народній пам’яті, в козацьких думах і піснях, легендах і переказах живуть імена славних лицарів Северина Наливайка, Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна та інших синів українського народу.

Художній номер ( Козацька сценка)

Під козацький марш виходять козаки:

1 козак. Ох і багато ж собі дозволяє цей турецький дурисвіт Муха..., Муха..., Мухамедь! О

2 козак. Не Мухамедь, а Мухамед!

1 козак. Та яка різниця. Все рівно. А ще салтан називається.

2 козак. Не салтан, а султан. Володар царства македонського, цар над царями, повелитель над повелителями.

1 козак .Ху справ більше немає. Листи йому ще пиши. Та я б на його місці...

       спиває:

                                     Як би я був султан

                                     Мав би я  “Москвич”.

                                     І себе оточив безліччю дрібниць.

                                     Мав літак, гвинтокрил, потяг, теплоход.

                                     Як же добре жить в багатстві, бережись народ.

                                     Не дуже погано мати міліон

                                     (долярів звичайно)

                                     Та дуже швиденько закінчується он.

3 козак. Панове, чули, козаки з сусіднього куреня вже відповідь написали цьому турецькому дурилові.

4 козак. Оце так!

3 козак. І коли ж вони встигли.

4 козак. А давайте ми йому СМСку скинемо. Хай знає наших! (сідають  кругом).

3 козак. У кого на рахунку доляри є.

4 козак. Ну в мене. Диктуйте давайте! (набирає текст)

3 козак. Пиши. Ти салтан турецький, покидьок половецький. Отрок смертний, син туземця.

1 козак. І додай від менє “І губки в тебе бантиком”.

3 козак. І гарно ж почали. А ще підпиши “Македонський ти півень, вавилонський кухар, самого Люципера секретар”.

2 козак. Тихше, тихше. Досить ласкавих слів. Пиши далі! “Како дерзнул ты, безумием  обуянный, тать препоганый, Голиаф смердящий, нам оскорбитльскую  грамоту посылать, буде тебе по твоей воле али не воле, сие послание читать”. Так и пиши: “Читер плюгавий”. (козак з мобільним телефоном величезних розмірів здивовано дивиться на козака, що диктує).

2 козак. Відповідає “Це я до тебе звертаюсь, не лякайся. Записуй далі, давай, швидше : “Ти на кого батон крошиш, в чью сторону бекани кидаєш? Кого своей армией пугаеш ?”

(4 козак дуже повільно набирає текст, 2-й козак забирає в нього телефон)

2 козак. Дай мені нездара. Так ти 100 років писати будеш. Стійте, сам далі напишу. (дуже швидко починає нажимати кнопки мобільного телефону) Кажіть швидше!

4 козак. Пиши!  (диктує) “Ти зовсім страх втратив. Який ти лицар! Який герой! Якщо позаду свого війська наступав, попереду усіх бусурманів з поля бою, злякавшись, у страху тікав.”

1 козак. Скажи йому: “Ти забув чию горілку п’єш, окаянний? Та ми тебе з землею зрівняєм”

3 козак. Ніколи не піддасться тобі братва наша.

4 козак. Такий тобі привіт і така тобі наша відповідь, нездара.

3 козак. А тепер на завершення: “Числа не знаємо, тому що календаря не маємо. Місяць у небі, рік в календарі, а день такий у нас, як і у вас і за це поцілуй нас .....у вухо!

2 козак. Усе, відправляю.

З козацькою піснею виходять.

Ведуча. Саме за часів козацтва з’явилася перша згадка про поселення на території сучасної Калинівки.

Ведучий.  Тепла злива весело пробігла

                   Вулицями вранішнього міста.

                   На асфальт жбурнула жменьки срібла,

                   І садам голівки змила чисто.

                   Забриніла віхола розмаю,

                   Кожна крапля сонечком сміється.

                   Мабуть, впав із неба клаптик раю,

                   І цей край Калинівкою зветься.

Ведуча. Калинівка... Рідна моя Калинівка. Моє калинове містечко. Моя маленька батьківщина.

Ведучий. Через твою історію пройшло чимало подій, якими по праву може пишатися кожен калинівчанин.

Ведуча. Переглянемо сторінки своєї історії.

Ведучий. З давніх давен на території нинішнього Калинівського району існувало населення. Поблизу багатьох сіл виявлено поселення черняхівської, трипільської, ранньослов’янської культур. Збереглися рештки стародавніх земляних укріплень.

Ведуча. Часом заснування Калинівки дослідники-краєзнавці вважають 17 століття. Відомо, що у 1635 – 1645 рр. князь Станіслав Варшицький заснував Варшицю ( сучасне передмістя Калинівки ).

Ведучий. Перша письмова згадка про це поселення датується 1744 роком. В Калинівці тоді налічувалося 44 двори, у яких проживало 143 душі чоловічого та жіночого населення. Стосовно назви Калинівки існує дві версії. Одна з них говорить про те, що в давнину околиці та обійстя були рясно заквітчані кущами калини, інша -  пов’язує назву нашого міста з ім’ям польського магната Калиновського.

Ведуча.        Посади калину, хай червоні грона

                      Нахиляють низько до землі гілля.

                      Хай під сонцем стигнуть ягоди червоні,

                      Щедрим урожаєм повниться земля.

                      Хай цвіте калина пишно біля хати,

                      Посипає цвітом батьківський поріг,

                      На калині мати буде колихати,

                      Потім буде ждати сина із доріг.

Ведучий.      Посади калину у краю дитиннім,

                      Де ти народився і побачив світ,

                      Де ходити вчився ти під небом синім

                      І прожив щасливо стільки дивних літ.

                      Хай росте калина і шумить зелена,

                      На землі розмайній цвітом процвіта,

                      Як в серпанку білім юна наречена,

                      Для якої щастя вже прядуть літа.

                      Посади калину, хай рясніє цвітом

                      І несе з вітрами у далекий світ

                      Спогади про тебе, що ти жив на світі.

                     Посади, лишивши калиновий цвіт.

Художній номер ( Пісня “На калині мене мати колихала”)

Ведуча. У 18 столітті закріпачена Калинівка була невеликим селом і належала графові Холоневському. Життя Калиновських і варшицьких селян в панській неволі було таке ж безпросвітне, як і скрізь тоді на Поділлі. В одній із пісень того часу ми відчуваємо тугу і страждання підневільних людей. В ній говорилося:

                                Отамани з батогами, з нагаєм гуменний

                                На роботу цілий тиждень гонять мов скажені.

Ведучий. Пани Холоневські, як ті спрути, висмоктували усі сили й кров з калинівських і варшицьких селян-кріпаків.

Кріпачки Козакова Параска, Козакова Євгенія та інші розповідали, що калинівські і варшицькі кріпаки завжди жили тоді впроголодь. Злидні і хвороби не залишали їхніх убогих хатин. Рубці від панських нагаїв не сходили з тіла. Жінки часто народжували дітей на полі під копами. Більшість дітей умирали, не проживши й року. Чоловіків, які чинили опір панському свавіллю, відривали від сімей, заковували в кайдани і віддавали у солдати на 25 років.

Ведуча. Цілком зрозуміло, що в серцях наших пращурів зростала ненависть до гнобителів. Селянський рух проти панів на Поділлі у 1810 – 1835 роках, очолюваний Устимом Кармелюком, знайшов гарячу підтримку і серед калинівських і варшицьких селян. Багато з них давали притулок Кармелюку, ховали його від переслідувань, а деяки  брали участь в його нападах на поміщицькі маєтки. Калинівський селянин Клім Древіцький в 1828 році був притягнутий до суду за переховування Кармелюка.

Художній номер ( Пісня “За Сибіром сонце сходить”)

Ведучий. У 1836 році адвокат графа Холоневського Ігнатій Собещанський придбав Калинівку у свою власність. Потім чи то купив, чи обманом перехопив у Холоневського ще 40 селянських сімей із Корделівки, поселив їх на Слободі Калинівській і назвав цю Слободу Гнатівкою ( нині Шевченівка ). Після цього Калинівка майже вдвічі збільшилася, але й надалі залишалась невеличким селом.

Ведуча. Через Калинівку пролягав чумацький шлях. Багаті чумаки з козаків возили в Чорномор’я хліб, в відтіля привозили на продаж сіль, рибу та інші товари. Пронирливий пан Собещанський, прагнучи наживатись ще й торгівлею, спорудив у Калинівці млина, пивоварню, ґуральню і почав докладати всіх зусиль, щоб перетворити Калинівку в містечко. Пан одержав дозвіл уряду на це, а також на заведення ярмарки. З усієї округи з’їжджалися тепер люди на ярмарку: продати і купити різного краму, а також трохи розважитися.    

Художній номер ( пісня  “Як у нас на Україні” і танець)

Ведучий. Поміщик Собещанський програвся в карти, і Калинівський маєток в 60 – х роках купив німецький інженер Людвіг Вальков, який був підрядчиком на будівництві залізниці Київ – Одеса, що проходила через Калинівку.

Ведуча. В 1871 році будівництво залізниці завершилося. За короткий час Калинівка розбудувалась і була віднесена до розряду містечок. У кінці 70 – х років 19 століття тут з’являється ряд підприємств, у тому числі цукровий і винокурний заводи. Зросла торгівля. Чотири рази в рік тут відбувалися ярмарки.

Ведучий. Культура в пореформеній Калинівці була дуже низькою. Майже всі її мешканці були неписьменними. Лише в 1885 році тут було відкрито першу церковно-приходську школу, а у 1902 році відкрилось міністерське двохкласне училище.

Ведуча. У 1903 році у містечку відбувся страйк робітників. У 1906 році в Калинівській волості виникли заворушення, а в Калинівці жителі спалили поміщицький маєток.

Ведучий. У січні 1918 р. в Калинівці було проголошено Радянську владу, але протрималась вона тоді недовго. Уже на початку березня 1918 року Калинівку захопили австро-німецькі окупанти. 16 березня щорсівці визволили містечко. Почалося налагоджуватись мирне життя, яке ще не раз порушувалося пострілами.

                                    

Ведуча. Лише в червні 1920 року частини 14-ої армії остаточно визволили Калинівку від білополяків. Відбудову народного господарства після подій громадянської війни калинівчани розпочали в дуже важких умовах.

Ведучий. На початку 1923 року, за переказами, в Калинівці трапилася неординарна подія. Солдати поверталися з громадянської війни, їхали зі станції Калинівка до Сальника. Біля повороту до села стояв дерев’яний хрест. Один із солдатів вистрелив і влучив у нього. З отвору, пробитого кулею, потекла рідина, яку священики назвали кров’ю, а цю події – “Калинівським дивом”, яке стало відомим на всю Україну.

Ведуча. У 1923 році було утворено Калинівський район, адміністративним центром якого стала Калинівка.

Ведучий. Однією з найжахливіших подій Калинівського району була колективізація з її спустошливими наслідками. Лозунг “ліквідація куркульства як класу” означав, що тих, хто чинив опір розстрілювали, масово вивозили в табори примусової праці на північ. Деяких господарів виселяли за межі району, або виселяли з села в спеціальні поселення по 10 – 12 садиб, що знаходились на території району. За роки колективізації в Калинівському районі було знищено найактивнішу, найпідпріємливішу, економічно-міцну частину селянства, хазяїв, що хотіли і вміли працювати. В ході колективізації в Калинівці до кінця 1930 року утворилися 2 колгоспи. Реконструйовано було спиртзавод.

Звучить “Реквієм”.

Ведуча. Голодомор 1932 – 1933 рр. страшним вихором пронісся Калинівщиною. Смертність у 1933 році набула значних розмирів. Якщо за 1932 рік в районі померло 1325 чоловік, то в трьох селах району за 2,5 місяці в 1933 році  - 286 чоловік. Траплялись випадки людоїдства.

Звучить “Реквієм”

Вірш. “Прощався з світом батько мій Денис...”

Ведуча. Цей вірш – то стогін серця. Його написав наш земляк, Іван Цаль, який сам пережив це страхіття.

Ведучий. У 30 – ті роки в Калинівці було відкрито 2 середні школи, кінотеатр, будинок культури, поліклініку. Розширилася бібліотека. Але дальшому розвитку перешкодила Друга світова війна.

Музичний фон  “Вставай, страна огромная”

Ведуча. 22 липня 1941 року Калинівку окупували німецько-фашистські війська. В центрі селища гітлерівці влаштували гетто – табір для військовополонених. Сотні євреїв було розстріляно в травні 1942 року. Та знаходились люди, що незважаючи на ризик і загрозу смерті приховували євреїв, рятували їх від фашистів.

Ведучий. За роки окупації було відправлено до Німеччини 430 чоловік. На шляху між Вінницею і Калинівкою споруджувалася штаб-квартира Гітлера “Вервольф”, а на північ від Калинівки – штаб Геринга. Військовополонених використовували на будівництві аеродрому, а з осені 1941 року – возили на будівництво “Вервольфу”.

Ведуча. На боротьбу з ворогами піднімалися безстрашні підпільники, народні месники. Підпільну групу в Калинівці очолив комуніст Микола Архипович, який перед війною працював тут секретарем райкому комсомолу. До визволення Калинівки в березні 1944 року тут діяло партизанське з’єднання імені Леніна, куди входило більш як 1300 чоловік. Замісник партизанського загону Гуменчук Григорій Юхимович частий гість нашої школи. Ось послухайте, що він пише у своїй книзі про ті суворі дні війни.

 Учень під музику читає уривок з книги.

Ведучий. На фронтах війни, у партизанських загонах і підпільних групах воювало понад 19 тисяч жителів Калинівського району. 9 наших земляків удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Ведуча. Не обминув калинівську землю і голод 1946 – 1947 років. Посуха 1946 року. Знову в селах з’явились збирачі хліба. Вони мали право без суду забирати в рахунок натуральних податків і корову, і теля, і домашні речі...

Ведучий. Калинівчани завжди пам’ятатимуть своїх земляків. У 2008 році на території Калинівського Свято-Параскеєвського православного храму було встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору. І щороку сотні калинівчан в річницю голодомору моляться за душі невинно загиблих земляків.

Ведуча. Під час відбудови у післявоєнний період активно розвивалася інфраструктура району. Сформувались в основному промислові підприємства району, заклади торгівлі, побуту, культури та освіти. Активно розвивався агропромисловий комплекс району.

У 1979 році Президією Верховної Ради УРСР Калинівці надано статус міста районного підпорядкування.

Музичний фон

Ведучий. Жахлива війна в Афганістані своїм чорним крилом торкнулась і багатьох сімей на Калинівщині. Десять жителів Калинівського району загинули на цій війні. Це:

Володимир Бездушний з Байківки.

Володимир Валігура, Анатолій Шкорба і Микола Олійник з Пикова.

Всеволод Столярський і Оскар Кірейс з Корделівки.

Сергій Нечипорук з Жигалівки.

Анатолій Бабій і Василь Гуменчук з Павлівки.

 І колишній учень нашої школи – мешканець села Сальник – Віктор Драбенюк. (Називаючи кожного героя, діти ставлять на підлогу запалені лампадки).

Ведуча. Минулого року силами однокласників Віктора Драбенюка на нашій школі було встановлено меморіальну дошку.

Художній номер( пісня “Свіча”)

Ведучий. З кожним роком все більше квітне наша калинівська земля. Славна своєю історією і звичайно своїми людьми. Є серед них художники і співаки, композитори і поети, народні майстри, лікарі, яких по праву називають – люди з золотими руками, освітяни та військові. І ще багато інших талановитих особистостей, які славлять наш край по всій Україні та за її межами.

Ведуча. І зараз ми хочемо надати слово одній такій надзвичайній, талановитій людині. Ця жінка – співоча душа нашої калинівської землі. А ще вона мама діток, які вчаться у нашій школі. Зустрічайте людину, яка прославляє нашу Калинівку далеко за її межами – Світлана Крикун.

Виступ гостя (калинівська поетеса, автор пісень та гуморесок, керівник народного колективу «Сміхограй», художній керівник калинівського Будинку культури Світлана Крикун)

Ведучий. Ось і підходить наше свято до кінця. Добра і радості, миру і затишку, щастя і здоров’я бажаємо всім від душі.

Ведуча. Нехай для вас не згасне сонце,

               Нехай не дують в душу холоди.

               Хай хліб на столі і Бог на небі

               Вас завжди порятують від біди.

Ведучий. Хай у житті не буде крихти злого,

                 Хай світить сонце і колосяться жита.

                 Щоб ви були щасливі і здорові

                 На многії і многії літа. ( разом )

Заключна пісня. “Давайте, браття, заспіваєм”

Загальні висновки учителя про ефективність проведеного заходу:

               В результаті проведеного заходу було реалізовано навчальну, виховну і розвивальну мету. Учні ознайомились:

1.     З подіями історії Поділля та Калинівщини з давніх часів до сьогодення.

2.     З діячами калинівської культури та їхніми творами.

3.     З людьми, якими по праву гордиться наша земля.

Усвідомили необхідність:

1.  Знати та любити історію рідного краю та України.

2.  Захищати свою землю, свій народ.

3.  Пишатися заслугами своїх земляків.

         Таким чином, було сформовано почуття національної гідності та гордості за свою історію та своїх земляків.

         Отже, виховний захід можна вважати ефективним, щодо формувань патріотизму і громадянської свідомості учнів.

Виховний захід Герої нашого часу
Презентація до заходу Герої нашого часу